Шість постатей, по одній сцені на кожну: попіл Адріана, чума й ангел, обложений папа, втеча Челліні, папа, який замовляє свій портрет, Тоска на терасі. Для тих, хто має мало часу.
Де опини́вся по́піл імпера́тора? Ти в за́лі урн — се́рці мавзоле́ю та мети́ всього́ підйо́му. Тут спочива́ли Адріа́н і його́ дружи́на Саби́на. У то́му са́мому мавзоле́ї по́хований та́кож Лу́цій Е́лій, усино́влений син Адріа́на. І́нші похова́ння трива́ють ро́ками. Оста́ннє, про яке́ збереглися відо́мості, — це похова́ння Каракалли, у дві́сті сімна́дцятому ро́ці. Пото́м — ти́ша. У чоти́риста деся́тому ро́ці прихо́дять вестго́ти й гра́бують Рим. У́рни розпоро́шуються, а з ни́ми й по́піл. Ніхто́ не мо́же сказа́ти, де опини́вся пил люди́ни, яка́ хоті́ла ві́чну гробни́цю. Огляни́ся навко́ло: сього́дні за́ла го́ла. Якщо́ ти її́ зна́йдеш, шука́й ні́шу з пли́тою. Вона́ наво́дить слова́, які́ припи́сують Адріа́нові. Почина́ються вони́ так: «Ма́ла душе́, загу́блена й ні́жна». Це імпера́тор, який зверта́ється до вла́сної душі́, як до чо́гось ма́лого й крихко́го. Чита́й їх пові́льно й візьми́ собі́ кі́лька секу́нд ти́ші. Пото́м шука́й ви́хід до відкри́того подві́р'я, де на тебе че́кає а́нгел.
Рим на колінах. Чума косить людей, а папа Григорій Великий не знає, що ще можна зробити. Тоді він влаштовує покаянну процесію вулицями міста. Це 590 рік. За переказами, коли процесія підходить сюди, до підніжжя замку, Григорій бачить видіння. На вершині цієї будівлі він бачить архангела Михаїла, який вкладає меч у піхви. Для Рима це знак того, що чума минає. Відтоді це місце має назву, яку носить і досі: замок Сант-Анджело, або замок Святого Ангела. Тепер пошукай у дворі мармурову статую з бронзовими крилами. Це робота Рафаелло да Монтелупо, і це ангел, схожий на того, що з'явився у видінні. Але на вершині стоїть не він. Там стоїть інший, бронзовий, якщо тобі вдасться розгледіти його, підвівши погляд. Це нинішній ангел: він з'явився 1753 року, а його автор — Петер Антон фон Вершаффельт. Порада: не втрачай його з поля зору. Ти знову побачиш його наприкінці цього відвідування, і саме він є головним героєм останньої сцени. А тепер знайди шлях, що веде нагору, до зал пап.
Поки папа тікає, майже вся Швейцарська гвардія гине на сходах собору Святого Петра. Це 6 травня 1527 року, і солдати імператора Карла V грабують Рим. Це Облога та розграбування Риму. Папа — Климент VII. Він біжить укріпленим коридором, що з'єднує собор Святого Петра з цим замком, і зачиняється всередині. Він тримає оборону, але вийти не може. На початку червня він здається. Щоб повернути собі свободу, йому доведеться сплатити 400 000 дукатів. А кількома місяцями пізніше він утече ще раз, переодягнений на городника. Роззирнися навколо: ці зали носять його ім'я. Якщо вона відкрита, пошукай невелику кімнату з фресками, у яких немає нічого сакрального. Це Стуфетта — приватна лазня, яку Климент VII наказав збудувати для себе в 1525 році. Два роки по тому, у цих самих покоях, той папа був людиною в облозі. Запам'ятай коридор, яким він прибув. Ти знову побачиш його наприкінці відвідування. А тепер піднімайся до поверху внутрішніх дворів, де один чоловік ось-ось спробує зробити щось божевільне.
Чи вдасться йому? Чоловік стоїть на мурі замку, а в нього є лише зв'язані між собою простирадла. Його звати Бенвенуто Челліні, він золотар і скульптор, а на дворі 1538–1539 роки. Його ув'язнили тут за конкретним звинуваченням: нібито він викрав майно папи Климента VII під час Пограбування Рима. Ти перебуваєш у дворі колодязя, який замовив папа Олександр VI. Під тобою розташовані історичні в'язниці. Бачиш ти їх чи ні, сцена була саме така. Її розповідає сам Челліні у своєму «Житті». Він спускається з муру по мотузці зі простирадл і падає. Ламає ногу. Йому вдається дістатися до будинку кардинала Корнаро. А кардинал знову видає його папі. Історики читають Челліні обережно, адже він уміє дуже добре подати самого себе. Проте основні епізоди втечі підтверджуються іншими документами. Його знову саджають до в'язниці. Вийде він лише згодом, зокрема завдяки іншому кардиналу, Іпполіто д'Есте. Ходить чутка, що в камері він намалював на стіні воскреслого Христа. Інші ж бачать у цих слідах лише тріщини. Тепер пройди крізь лоджію, що виходить на річку, і знайди велику залу, розписану сценами з життя Александра Македонського та святого Павла.
Чому папа велить розписати залу подвигами македонського царя? Підніми погляд: ти в Паолінській залі, парадній залі Павла III. За його понтифікату, між 1534 і 1549 роками, замок переживає свій найвищий розквіт як резиденція пап. Це вже не просто місце, де можна витримати облогу: це місце, де приймають гостей. Хрещене ім'я цього папи — Алессандро, Алессандро Фарнезе. Так само, як в Александра Македонського. А Павло — ім'я, яке він обирає, ставши папою, на честь святого Павла. Так він велить зобразити обох своїх тезок. На склепінні та на великих стінах він шукає сцени з життя Александра Македонського. Над дверима, у тондо, знаходить епізоди з життя святого Павла — від навернення до мучеництва. Воїн і святий: два дзеркала для однієї людини. Художник, який керує роботами, — Перін дель Вага. Секрет майстерні: Перін задумує весь проєкт, але власноруч пише лише частину фресок. Решту виконують помічники за його малюнками. А тепер підіймайся нагору, на терасу ангела.
На світанку на цій терасі чоловік чекає розстрілу. Його звуть Каварадоссі, він художник, він закоханий у Тоску й співає «E lucevan le stelle» («І сяяли зорі»). Ти стоїш на сцені третього акту «Тоски», опери Пуччіні. Пуччіні — перфекціоніст. Він приїжджає до Рима спеціально, щоб виміряти звучання ранкових дзвонів, яким воно чути з бастіонів цього замку. Потім він налаштовує свою музику на великий дзвін собору Святого Петра. Дивиться в той бік і уявляє цей звук. Тепер сцена. Вдалині співає маленький пастух, небо світлішає. Тоска вірить, що розстріл — вдаваний. Але постріли справжні. Каварадоссі падає. А Тоска біжить до парапету й кидається в порожнечу. Мить тому в неї ще була надія. Мить по тому в неї лишився тільки цей край. Тепер підніми голову. Над тобою ангел із мечем у піхвах. До нього були інші: один зруйнований під час облоги, один уражений блискавкою, один переплавлений на гармати в 1527 році, в рік Розграбування Рима. Адріан хотів вічну гробницю. Климент VII шукав прихисток. У Челліні був линв із простирадл. Тоска мала лише останній вихід. А ангел бачив усе. Коли захочеш, спускайся до бастіонів.



Шість постатей, по одній сцені на кожну: попіл Адріана, чума й ангел, обложений папа, втеча Челліні, папа, який замовляє свій портрет, Тоска на терасі. Для тих, хто має мало часу.
Безкоштовний короткий маршрут. Додаткові зупинки в повному маршруті: 9 Продовжити з повним маршрутом